ВІСТІ З ОКРАЇН

07.06.15

"ГРУстная" поездочка: под Счастьем ВСУ разбили еще одну группу диверсантов вместе с их командиром
"ГРУстная" поездочка: под Счастьем ВСУ разбили еще одну группу диверсантов вместе с их командиром
Согласно оперативным данным, украинские бойцы под г.Счастье на Луганщине разбили еще одну сводную группу диверсантов ГРУ ГШ РФ.
07.06.15
  Туристи вважають, що Солотвино є гідною альтернативою відпочинку в Криму. Сьогодні, коли жителі України не можуть вільно заїжджати в Крим, Солотвино стало єдиним місцем де можна підлікуватися людям із остехондрозом.
06.06.15

Метеорологи прогнозируют, что нынешнее лето будет неустойчивым, с большими перепадами температур, сильными ливнями и шквалами.

Как сообщила на пресс-конференции в четверг заведующая отделом климатических исследований и долгосрочных прогнозов погоды Украинского гидрометеорологического института Вазира Мартазинова, в целом июнь и июль будут не очень жаркими, но дождливыми, в августе будет жарко и засушливо, но в целом температура не будет подниматься выше 31 градуса.

                      
       


        
 
               

 





Рубикон - главная

Рубикон - главная
Версия для печати

08.09.13   Коли і чому предки лемків прийшли зі степів України в Карпати?

 

Замок «Паланок»* у Мукачеві

Замок «Паланок»* у Мукачеві

Найдавніша історія лемків – це справжня «біла пляма» на сторінках історії Центральної та Східної Європи. Це в першу чергу пов’язано з дуже скромною джерельною базою. Територія теперішньої Лемківщини була периферійною як для Київської Русі, так і Польщі й Угорщини. Події в цьому реґіоні не викликали зацікавлення в літописців. Леґендарний початок Лемківщини пов’язується з особою подільського князя Федора Корятовича. Хоч його ім’я обросло вже леґендою, проте був він справжньою особою.
Наприкінці XIV ст. на двір угорського короля Сиґізмунда Люксембурзького (1387–1437 рр.) прибув князь Поділля Федір Корятович, вигнаний зі своєї батьківщини литовським князем Вітовтом. Уклав він своєрідну угоду з угорським королем. Ф. Корятович зрікся на його користь своїх прав на Поділля, і Сиґізмунд Люксембурзький надав йому значну територію у своїй державі. Під правлінням Ф. Корятовича була майже вся Південна Лемківщина. На свою столицю князь обрав Мукачеве. Там був і похований після його смерті 1414 р. Ці події підтверджують достовірні історичні джерела.
З особою князя Ф. Корятовича пов’язана теж традиція, яку впродовж століть переказують наступним поколінням лемки з південного боку Карпат. Згідно з леґендою, разом з князем прибуло в Угорщину понад 40 тис. вихідців з Русі. Мали це бути члени його дружини разом зі своїми сім’ями. Ф. Корятович нібито отримав від угорського короля дозвіл на поселення своїх людей у його володіннях і дбав про них. За переказами, князь Корятович заснував у Мукачеві православний монастир, який став центром духовного життя на руських землях під угорським пануванням. Йому приписували теж створення православної єпархії в Мукачеві. Протягом століть лемки вірили, що вони походять з тої дружини князя Ф. Корятовича.
Історики скептично ставляться до цієї традиції. Малоймовірно, щоб вигнаний зі своєї землі князь прибув до Угорщини зі сорокатисячною дружиною. Ф. Корятович дійсно дбав про монастир у Мукачеві, але той, правдоподібно, існував уже раніше, так само, як і єпархія. Однак підтримування лемками леґенди про князя Ф. Корятовича має певне значення. Доля князя-вигнанця була настільки близькою лемкам, що вчинили вони з його біографії своєрідний символ. У цій леґенді є тема втечі з Русі від ворога, необхідність влаштувати життя наново, а водночас прагнення зберегти свою самобутність.
Перша вірогідна інформація про лемківське населення датується щойно XVI століттям. прислані спеціально з Відня 1570 р. австрійські чиновники провели інспекцію у східній Словаччині (в районі Кошиць). У своєму рапорті вони ствердили, що на південних схилах Карпат «від Мукачева до Тренчина» живуть «русини», які сповідують православ’я. Імператорські державні чиновники ствердили, що ці люди мають дуже широку свободу і постійно уникають сплати податків. Правда, після поселення отримували на деякий час звільнення від усяких державних повинностей. Та коли минав термін, призначений на влаштування господарства, «русини» переносилися в інше місце, де знову отримували звільнення від сплати податків. Австрійські чиновники пропонували, щоб змусити «русинів» платити податки шляхом «суворих покарань», або платити податки, або інакше повинні вони повернутися «до своєї первісної, русинської батьківщини».

Пам'ятник князю Федорові Корятовичу (замок «Паланок» у Мукачеві) 1998 р., скульптор Василь Олашин, джерело: вікіпедія

Пам’ятник князю Федорові Корятовичу (замок «Паланок» у Мукачеві) 1998 р., скульптор Василь Олашин, джерело: вікіпедія

##body_page_break##Невдовзі після того, 1654 р., примас Угорщини архиєпископ Георгій Ліппай (1600–1666 рр.) у листі до Апостольського престолу повідомляв, що в горах Карпатах, від Спиша1 до Мармароша2, по обидві сторони гірського хребта живе народ руський східного обряду. Угорський духовний оцінював їхню кількість у триста тисяч. У релігійних справах мали ними опікуватися близько 600 священиків. Вони були підпорядковані єпископу в Мукачеві, де єпархія існувала, за словами угорського архиєпископа, з «незапам’ятних часів».
У другій половині XVI ст. Лемківщину напевно населяли предки сучасних лемків. Але коли вони прибули в Карпати? Звідки вони прийшли і за яких обставин? На ці питання історики, ймовірно, ніколи не зможуть дати вичерпну відповідь, з огляду на брак вірогідних джерел. Це створює широке поле для спекуляцій, іноді досить неймовірних. Крім того, на дискусію про походження лемків сильний вплив має поточна політика. Метою польських чи угорських істориків, як правило, є показати, що лемки не належать до українського етносу, а мають інше етнічне походження.
Насправді питання про походження лемків не належить до найбільших таємниць історії Центральної та Східної Європи. Для того, хто має трохи здорового глузду, вона не виглядатиме якось особливо загадковою. Процес заселення гірських районів у часи середньовіччя в усій Європі має багато спільних рис. Тодішні європейські суспільства мали сільськогосподарський характер і вибирали територію, яка сприяла рільництву, тобто низовини з родючими ґрунтами. Поселення в гористій місцевості було крайнім виходом, крім того, часто вимушеним рішенням. Населення, витиснуте з низовини сильнішим у військовому плані загарбником, шукало захистку в горах.
Малоймовірно, щоб якесь слов’янське плем’я у період східноєвропейського «початку історії» (IX–X ст. н.е.) на постійно оселилося на території нинішньої Лемківщини. Така поведінка не викликала б здивування у випадку сучасної релігійної секти, яка хотіла би ізолювати себе від суспільства. Але чому б жителі Центральної Європи у період раннього середньовіччя мали поселятися в горах, коли той реґіон був тоді ще відносно малонаселений і довкола було доволі багато землі, яка сприяла веденню рільництва.
Також малоймовірно, що предки лемків прийшли з далеких країв. Умови життя на Лемківщині важкі. Це гориста територія з неврожайною землею, а в середньовіччі заліснена, панував тут суворий клімат. Це не був реґіон настільки привабливий для переселенців, щоб заохотити прибульців з далеких країв. Незважаючи на це, в минулому висувалися теорії про балканське походження лемків. Проте ніхто не міг вказати на причини, чому якийсь народ мав би пройти такий довгий шлях з Балкан, щоб оселитися в реґіоні, де умови життя сильно відрізняються від балканських. Якщо такий народ був би в змозі подолати довгий шлях від Балкан до Лемківщини, пов’язаний з необхідністю пробиватися з допомогою зброї через території інших народів, вона повинна була б мати велику військову силу. То чому б тоді не вибрати кращу землю для поселення, ніж гориста Лемківщина?
Отож, звідки прибули предки лемків? Відповісти на це питання не складно.
Коли і чому предки лемків прийшли зі степів України в Карпати? У зв’язку з тим, що нема джерел, пояснити цю справу можна тільки висуваючи гіпотези. У першу чергу, необхідно відзначити, що формування Лемківщини становило частину ширшого процесу, яким було українське розселення в Карпатах. Існує стереотип України як степової країни. Проте, значна частина українського народу живе в Карпатах. Це наслідок довгострокової колонізації, історія якої відома досить погано.
На сторінках «Повісті минулих літ», найдавнішого літопису Київської Русі, написаного у XII ст. ченцем києво-печерського монастиря Нестором, відсутня інформація про колонізацію карпатського масиву. І все ж, перераховуючи назви руських племен, поруч із полянами, деревлянами, сіверянами, в’ятичами, преподобний Нестор згадує також хорватів, або білих (тобто західних) хорватів. Серед праслов’ян спостерігалася тенденція надавати племенам назви від середовища, в якому вони жили. Наприклад, поляни – це люди, що живуть серед полів, рільники, а деревляни жили в лісах. Назва «хорвати», імовірно, походить від слова «гора». Це може означати, що принаймні частина цього племені жила в гористій місцевості.
Деякі дослідники історії на основі «Повісті минулих літ» висунули гіпотезу, що лемки належать до хорватської етнічної групи. Відповідно до цієї теорії, початково місцем поселення хорватів мала би бути Лемківщина, звідки частина з них еміґрувала на Балкани. Ця гіпотеза не дуже вірогідна. У С ередньовіччі п одібні н азви часто зустрічалися серед слов’янських племен. П оляни ж или п ід К иєвом н а території України, а також в околиці Ґнезна у Польщі. Серби проживають на Балканах, а є і в Лужицях, на території Східної Німеччини (сербо-лужичани). Якщо навіть балканські хорвати й «споріднені» якимсь чином з лемками, то сьогодні це не має ніякого реального значення. Хорвати є окремим етносом. Вони в переважній більшості римо-католики і неприязно ставляться до християн східного обряду, що є наслідком багаторічного конфлікту з православними сербами.
Які причини привели до колонізації українцями Карпат? Явище колонізації у Європі нових територій в Середньовіччі в основному визначається демографічним фактором. Зростання чисельності населення протягом століть було високим, а переважна більшість населення жила за рахунок ведення сільського господарства. Коли діти підростали, прагнули самостійності, то створювали власні господарства. З цією метою вони заорювали нові землі, а при необхідності корчували ліси та осушували болота. В наступному поколінні цей процес повторювався. На додаток, примітивні методи обробки землі означали, що поля виснажувалися. Займання нових земель було умовою виживання.
Складні кліматичні умови, що панували у верхніх частинах Карпат, не знеохочували українців. У степах вони звикли до довгих, морозних зим. Гори вимагали ведення рільничо- пастушого господарства. Саме таким був традиційний спосіб господарювання в Україні. Українські селяни займалися обробкою землі, а також вирощуванням худоби. Перші спроби освоєння Карпат, імовірно, були пастирського характеру. Стада худоби випасалися в горах, а переганяючи їх на захід і південь, можна було вигідно продати або обміняти в сусідніх краях. Наступним кроком освоєння цих земель було створення в горах постійних поселень.
Можливості для поселення в Карпатах були великими. Угорці не виявляли особливого зацікавлення гірським середовищем. Цей войовничий народ населяв родючу Паннонську низовину. Угорські поселення в Карпатах мали переважно військовий характер. Також поляки неохоче поселялися в горах, були народом виразно низовинним. Відсутність зацікавлення поселенням у гористій місцевості зі сторони угорців та поляків використовували словаки. Прабатьківщиною цього народу не були Карпати, а Паннонська низовина. Підкорені угорцями, а потім вигнані загарбниками з добрих земель, вони поступово колонізували гірські райони. Карпати колонізували теж румуни та українці.

Слідом за українськими поселеннями йшли і політичні впливи. Межі Галицької Русі у ХІІ ст. досягли Чорного моря і території сучасного Закарпаття. Поширюючися в південному напрямку, хвиля українського розселення зіткнулася з румунською колонізацією, що надходила з півдня. У ХІІІ ст. появився ще один чинник, який сприяв інтенсифікації українського поселення в Карпатах. Це була татарська навала. Хоча степові загарбники й появлялися іноді в Карпатах, то гірські долини забезпечували кращий захист, ніж рівнинні терени.
Спочатку українські поселенці в Карпатах прямували, ймовірно, на південь, де переважали сприятливі кліматичні умови. Тільки тоді, коли потенціал для розширення на півдні став обмежуватися, українське населення повернулося до західних Карпат, на територію теперішньої Лемківщини.
У ранньому Середньовіччі в цьому гірському районі зійшлися кордони трьох країн: Польщі, Угорщини та Київської Русі (а після її розпаду – Русі Галицької). Лінію кордону в даний час неможливо точно відтворити, бо нема джерельних інформацій. Зрештою, ці межі були спочатку досить «мінливими». Ці лінії кордонів стабілізувалися, ймовірно, у ХІІ ст. і збереглися в такому вигляді до XІV ст., тобто до розвалу Галицької Русі.
На півночі, в низовинному відрізку, межа між Польщею та Руссю висувалася у східному напрямку, а на південній, «карпатській» ділянці виходила далі на захід. Це підтверджує факт українського розселення на гористих територіях. Найдалі на захід було розміщене українське городище Сянік. Упевнено можна сказати, що воно існувало вже
1150 р., проте історія його заснування сягає мабуть ХІ ст. Поступово воно набрало ознак міста. Сянік був центральним осередком великого реґіону, званого істориками Сяніччиною. Польські історики вважають, що західною межею цього реґіону була річка Вислік. Таким чином, частина нинішньої Лемківщини до XІV ст. була у складі Київської Русі, а потім Русі Галицької. Польський король Казимир Великий завоював Сянік тільки 1344 р.
Галицькі князі надавали землі у своїй державі боярам, які у своїх маєтках намагалися господарювати за рахунок нових поселень. Так само було і на Сяніччині. У ХІІІ ст. в цьому реґіоні було засновано багато сіл. Поселенці прибували, як припускають історики, в основному з околиць Турки та Самбора, тобто реґіону, який тепер називають Бойківщиною. Поселення були засновані на «руському праві». Про існування такого права історикам відомо лише з пізніших переказів. Його правила не відомі.
На захід від Сяніччини розтягалися землі Польського Королівства, а з південної сторони Карпат – угорська територія. У польських та угорських джерелах з XV ст. є інформація про пастухів, які пасли свої стада в Карпатах. Їх називали латинським словом Valachi (волохи). Цей термін у середньовічній Європі стосувався людей, які займалися скотарством, вели кочовий спосіб життя. Однак угорці та поляки «волохами» називали теж румунів. Предки сучасних румунів у середні віки вели пастирський спосіб життя, напівкочовий. Чи згадані в польських та угорських в середньо­вічних документах пастухи, які проникали на територію Лемківщини, були румунами? Чи автори цих документів мали на увазі просто пастухів, без зазначення конкретної національності?
В угорських джерелах, які описують цих волоських пастухів, часто використовуються терміни: «Rutheni vel alio nomine Valachii» (русини або інакше названі волохи), або «Rutheni vel Valachii» (русини або волохи). Крім того, в польських історичних джерелах існують інформації, які свідчать про те, що волоські пастухи походять з Русі. Король Александер Яґеллончик 1502 р. наказав своїм старостам створити самооборону проти татарської навали. У той же час він рекомендував, щоб з цією метою використовувати також «волохів та інших русинів» („Valachi ipsis subiecti et alii Rutheni”).
Сучасні словацькі історики переважно вважають, що ці волоські пастухи були русинами, тобто українцями. Проте польські історики від ХІХ ст. уперто дотримуються думки, що сучасну Лемківщину в XIV i XV ст. освоювали румуни, які тільки пізніше піддалися рутенізації. І нформації з середньовічних документів про те, що волоських пастухів ототожнювали з українцями (русинами) польські історики схильні інтерпретувати як ознаки процесу рутенізації румунів



Список новостей

Наши контакты:
Savchyn55@gmail.com

Україна

Copyright © САЙТ НАДЗВИЧАЙНИХ НОВИН, Все права защищены

Рубикон - главнаяСрочностатьиРубрикиновостиТворчістьНавігаціяФОТОВІДЕОТворчістьФорум ФАЙЛИГостевая книгаКарта моего сайтаАдминВидео

Лiчильник вiдвiдин Counter.CO.KZ - безкоштовний лiчильник на будь-який смак!

ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS