ВІСТІ З ОКРАЇН

07.06.15

"ГРУстная" поездочка: под Счастьем ВСУ разбили еще одну группу диверсантов вместе с их командиром
"ГРУстная" поездочка: под Счастьем ВСУ разбили еще одну группу диверсантов вместе с их командиром
Согласно оперативным данным, украинские бойцы под г.Счастье на Луганщине разбили еще одну сводную группу диверсантов ГРУ ГШ РФ.
07.06.15
  Туристи вважають, що Солотвино є гідною альтернативою відпочинку в Криму. Сьогодні, коли жителі України не можуть вільно заїжджати в Крим, Солотвино стало єдиним місцем де можна підлікуватися людям із остехондрозом.
06.06.15

Метеорологи прогнозируют, что нынешнее лето будет неустойчивым, с большими перепадами температур, сильными ливнями и шквалами.

Как сообщила на пресс-конференции в четверг заведующая отделом климатических исследований и долгосрочных прогнозов погоды Украинского гидрометеорологического института Вазира Мартазинова, в целом июнь и июль будут не очень жаркими, но дождливыми, в августе будет жарко и засушливо, но в целом температура не будет подниматься выше 31 градуса.

                      
       


        
 
               

 





Рубикон - главная

Рубикон - главная
Версия для печати

29.09.13   Нальотчики

Нальотчики

 
 
 
 
 
 
1 Vote

Я був не відмінником, і не двієчником і млямлею теж не був.

Як усі бігали й дуріли на перерві в школі, так і я бігав. Як усі галасували й верещали , так і я верещав. Одним словом, був майже таким, як усі сільські хлопчаки.

Звали і прозивали мене Льошка.

Я дуже жалкував,що народився в селі. Що не могли мої батьки в місті народитися, а то навіть жодного родича не було бодай у якомусь районному центрі.

Але в селі теж не погано.

— Той, хто ніколи не жив у селі, — тормоз і більше нічого! З ним нема про що говорити. Розумієте? Бо він не знає життя. І взагалі нічого не знає.

Так казав Вася Крат , чий авторитет був для мене більший за всі авторитети на світі. Включаючи батька маму і навіть вчительку Віру Михайлівну.

Моє серце стискалося від сорому і ганьби. Я ніколи не жив у місті. Мало сказати — не жив, ніколи навіть не був у справжньому великому місті. Ну що ти зробиш, коли так склалося, що я народився і все життя прожив у поліському селі Немовичі.

Хоч ти лусни, жодного ніде в місті родича.

Той, хто не крав яблук з чужих садків, —лох і більше нічого!.. Хіба ж знають городські задираки, що таке справжня землянка, вирита у березі старого русла Язвінки. Вони ж у місті тільки з кіно знають, що таке справжня небезпека! Коли за тобою женеться погоня, коли ти з ходу перестрибуєш через такі тини й баюри, через які жеребець не перескочить, коли в тебе стріляють із справжньої рушниці — ну так, сіллю, але що, думаєш, приємно? — а ти відстрілюєшся з рогатки, коли… Ех! Та що там казати!

Правда і в селі є такі тюхтії,як у місті. Он сусід Славік,відмінник-очкарик нічого цього не знав і не переживав. Ото тютя. Ондо сидить на першій парті. Відмінник і нікчема.

У кожному класі, мабуть, є такий — за хлопчачими достоїнствами і ознаками найостанніший з усіх. Ні бігати, ні плавати, ні на велосипеді, ні у футбола поганяти, ні по садках лазити… Справжній слабак. Об”єкт щоденних жартів і кепкувань. І відповісти навіть, огризнутися ніколи не вміє. Тільки почервоніє,набурмоситься та й усе. Одне слово — тютя!..

Я більше, всього на світі не хотів бути таким,як Славік. Загальним посміховиськом. А Славік весь час набивався до мене в друзі, в напарники — у гурті, як відомо, і приниження переживати легше. Та більше всього на світі я хотів бути таким, як Іван Турок. То був великий чоловік. Взірець. Ідеал. Герой! Він сонце крутив на саморобному турніку, і по конькові даху на руках ходив. Одним словом сільський Гойко Митич з прогодницького кіна..

Але досить лірики, перейду своїх до конкретних сільських пригод.

Чи йшов ти, любий читачу, коли-небудь щось красти? Уперше. Хоч і в гурті, а, наче сам. О-о-о!.. Як не йшов, то не ходи, голубе! Не ходи ніколи! О-о-о!.. То жахливе, ні з чим незрівнянне почуття! Жижки в тебе тремтять, коліна підгинаються, серце гупотить так, що як оті бідні ребра витримують? Витримують, і не розламаються, і не випустять на волю оте шалене серце, і не вискочить воно, і не поскаче підстрибом по дорозі поперед тебе. А в очах мерехтить, а по спині мурашки, мурашки, мурашки…

Мільйони холодних мурашок біжать, біжать униз у п’яти і щосили тягнуть тебе за п’яти назад. А волосся на голові стовбурчиться і піднімає вгору кашкета (якщо ти в кашкеті) або просто собі ворушиться (якщо ти без кашкета). А голова горить! А в животі холоне, холоне, холоне, наче туди накидали льоду, — і бурчить… тоненько-тоненько і жалібно…

Скільки разів в подумках кажеш собі: «Ні, не піду!.. Хай вони горять, ті яблука, і той сад, і та погоня, і все на світі!..»

Але ж боїся кпинів товаришів:«Той, хто не крав яблук у колгоспному садку, хто не пережив почуття небезпеки, — тютя й боягуз і більше нічого!.. Тютя!..» І в уяві спливав Славік, червоний, з очима, повними сліз.

І цей образ тюті гнав далі.

Аж от і колгоспний сад.

Куди не кинь оком — дерева, дерева, дерева. А на них — яблука, яблука, яблука. І ніде — ні живої душі. Шайка зупинилась, і я завмер, весь перетворившись на суцільне величезне настовбурчене вухо.

Ніде — ані жодного підозрілого звуку. Тільки тихо лопотить на деревах листя та десь далеко гуде у полі трактор.

Звісно, я міг би спокійно нарвати яблук з першого ж дерева, і вже б операція пройшла успішно. Але…, скуштувавши яблуко з першого дерева і скривившись, як середа на п’ятницю («Ну й кислятина!»), я подибав до другої яблуні, потім до третьої, четвертої… і всюди одкушував і кривився, і йшов далі («Якщо вже красти, то щось путяще, а не кисляки!..»).

Щелепи зводило, язик став, як терпуг, — усі яблука були’ зелені й кислющі неймовірно. Видно, з наскоку натрапив на пізній зимовий сорт.

Нарешті — чи то я втратив смак, чи звик до кислятини, — біля однієї яблуні він спинився. Одкусив єдине, до якого зміг дотягнутися знизу, — ніби нічого. Яблука були досить великі, червоні, але висіли високо над землею. Треба було лізти на дерево. Озирнувся. Нема нікого. Зітхнув, як перед стрибком у воду, і видряпався на яблуню.Кололися гілки, але я не звертав на це уваги. Якась незнана досі рішучість штовхала мене вверх. І крізь весь величезний крижаний холод страху враз проклюнулося Щось маленьке і тепле. Проклюнулося і запищало:

— Ну, знайте! Начувайся! Хто казав, що я боюся?.. Який же я боягуз, я, коли я перший від вас, ондечки лізу на дерево і краду колгоспні яблука! Ні, я вам не якийсь там салага! Я — молоток! Я…

Дряпаючи об гілки руки, я одне за одним рвав яблука і пхав собі за пазуху. Деякі виривалися з рук і глухо гупали на землю. І ратом під деревом , наче снаряд з артилерійської установки “Катюши” розірвався, так голосно бабахнуло.

- А ну злась гусінь чортова! – пробубнів хтось якимсь не звичним голосом з під дерева. Голос був дуже знайомий.

Я не тямлячи, як то сталося, не знаю, як мені так вдалося, білкою злетів з яблуні і попер щодуху, петляючи, наче заяць межи деревами, щоб бува сторож з ружжа не поцілив сіллю нижче поясниці.

- А, що?- таке часто бувало при нальотах на садки. А тут ще позадузаду щось за мною гналося.

Насилу зупинився, десь за півкілометра від того кримінального місця. Приліг в міжряддя картоплі і відсапуюсь від такого спринтерського забігу, чекаючи на товаришів зі своєї шайки.

Невдовзі вони показались на фоні яскравого місяця, що світив так, аж видно було , як на світанку. Нальотчики так сміялися, що аж за животи бралися.

Виявилося, Володя Денчик з Соловйовим Іваном розвідали що сторожа нема, поцупили балію, у якій квасились яблука і вирішили трохи налякати таких же,як вони нальотчиків. Я виявився найближе від того місця. От вони і вдарили щосили дрючком по дну балії… Так бабахнуло, що й самі перелякалися, кинули балію і поперли щодуху слідом за мною.

Після того трафунку по чужих садках я вже не лазив



Список новостей

Наши контакты:
Savchyn55@gmail.com

Україна

Copyright © САЙТ НАДЗВИЧАЙНИХ НОВИН, Все права защищены

Рубикон - главнаяСрочностатьиРубрикиновостиТворчістьНавігаціяФОТОВІДЕОТворчістьФорум ФАЙЛИГостевая книгаКарта моего сайтаАдминВидео

Лiчильник вiдвiдин Counter.CO.KZ - безкоштовний лiчильник на будь-який смак!

ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS